Особисто я не прихильник супергеройської супергероїки заради піфпаф, ми врятували світ, тому що могли. MCU мені порядком піднабрид своєю претензійністю та всеохопною переплетеністю, через що ви змушені щоразу дивитись ВСІ ФІЛЬМИ що виходять, бо інакше не зрозумієте ніхріна в тих, що вам дійсно цікаві.
Особливо мене бісить те як всі в захваті від останнього покоління “Павука” з Томом Голандом в головній ролі, бо для мене ці фільми аж занадто ніякі. Так, в “Додому шляху немає” ми отримали тонну фансервісу, але окрім як заради цього фільм особливо не має сенсу дивитись. Тому коли у 2018 році з’явився “Людина-павук: Навколо всесвіту” з обіцянкою продовження — моє серденько розтало.

Анімаційний “Павуко-всесвіт” це саме те що було потрібно франшизі вже багато років. “Людина-павук: Навколо всесвіту” увірвалась до нас з двох ніг і повалила на лопатки своїм візуальним стилем, простим, але не занадто сюжетом і показала що героєм може бути кожен.
“Людина-павук: Крізь всесвіт” не лише продовжила рух цією траєкторією, а й розігналась ще більше, докинувши і тонну нових героїв, і нові проблеми, і навіть декомпозувала сама себе ж.

Герої теж люди.

Якщо в першій частині цю тезу нам частково повідав наставник Майлза, Пітер Паркер, то в цій стрічці вже сам Майлз вповні це відчує на своїй шкурі, а паралельно з ним і Гвен Стейсі. Окрім постійних битв зі злочинністю є ще й проблеми у комунікації з батьками та сум за втраченими друзями, а поговорити про це ні з ким, тож наші герої переживають кризу. Потрапивши до Павуко-цитаделі Майлз та Гвен на мить починають думати що “нарешті знайшли своїх людей(-павуків*)”, але ніт, тут теж “все не так однозначно”.

Ти маленький гвинтік

Завітавши до Мумбатена та швиденько познайомившись з Павітром Прабакаром ми дізнаємось про “визначні події” та загалом про те нащо ж існує суспільство Павуків. Як виявляється, головна ціль цієї “соціальної павутини” в тому щоб розбиратись з аномаліями які проникають з інших павучих світів та не впливати на “визначні події”, як то смерть дядька Бена чи дружнього капітана поліції. Майлз, батько якого якраз от-от має отримати звання капітана, проти “політики невтручання”, тож вирішує втікти внаслідок чого ми й можемо побачити мемну сцену з трейлеру та зачатки сумнівів в собі та питання “чи справді ми хороші?” серед послідовників Мігеля О’Гари (голови Павуко-спільноти).

Від фанатів для фанатів

На відміну від вже згаданого “Додому шляху немає” анімований “Крізь всесвіт” не лише продовжує повноцінно використовувати павуків (і не тільки) з різних вимірів в цілях сюжету. Як і в “Навколо всесвіту” кожен павук має свій стиль мальовки та рухів разом з визначними фразами. Кожен кадр просякнуто любов’ю до цього всесвіту і це відчувається. Звісно, серед усіх цих 280 варіантів павуків лише кілька нам справді цікаві, але кожен з них унікальний.

Що ж у результаті?

Я старався мінімально переказувати сюжет щоб уникнути спойлерів та навіть ніразу не згадав про головного антагоніста фільму, бо це не “проста супергероїка” і боротьба героїв з їх моральними проблемами тут набагато цінніша ніж боротьба зі злом, тим паче що саме поняття однозначного зла тут теж ставиться під сумнів.
Чи варто йти на “Людина-павук: Крізь всесвіт”? Однозначно.
Чи варто брати з собою дітей? Навряд людиськи молодші за 20 років вповні зрозуміють всі теми які фільм зачіпає, але кожному тут знайдеться щось по душі.
Чи чекати сцену після титрів? Ні, її тут нема, окрім повідомлення про те що “Майлз ще повернеться”.